Бен Фреcкез: «Україна для мене – тільки добре»

Завжди привітно усміхнений, відкритий до спілкування, з наполегливістю вчить українську мову, із задоволенням подорожує Україною, дуже любить музику, прекрасно співає і просто випромінює позитив – це все він, Бен Фреcкез, молодий волонтер Корпусу Миру, котрий уже два роки живе і працює у Пулинському громадському і бізнес-центрі та намагається зрозуміти українську душу.

Незабаром Бен повертається до Америки. Ми поцікавились його враженнями від перебування в нашій країні.
– Бене, підходить до кінця термін твого перебування в Україні, як себе відчуваєш?
– Так, у березні виповнилось 2 роки, як я тут. Я маю від’їжджати в червні. Мене переповнюють змішані гірко-солодкі почуття. Я повертаюсь додому – це добре, але маю залишити Україну. Вона – дивовижна, я до неї звик – важко прощатися.
– Що в Україні справило на тебе незгладиме враження?
– Українці – люди з великим серцем! Перші місяці волонтерської роботи я провів у Чернігові в українській сім’ї. Тепер ці люди для мене добрі друзі. А далі, приїхавши працювати до Червоноармійська, я зустрівся з багатьма хорошими людьми тут…
– Чи вдалося тобі подорожувати Україною?
– Я використовував будь-яку нагоду аби побачити різні місця України. А тут дійсно є багато красивого. Робота моя більше була пов’язана з Червоноармійськом, Бердичевом, Житомиром. Але я зміг побував у Львові, Києві, Закарпатті, Ялті, Сімферополі.
– А де сподобалось найбільше?
– Важко відповідати на це питання – сподобалось все. Але найбільше вражень від поїздки до Коктебелю. Я з друзями відвідав джазовий фестиваль. Це було красиво: краєвиди, музика, яку я дуже люблю.
– Бене, що нового відкрила тобі Україна?
– Це насправді була гарна можливість навчатись новому. Я вчив українську мову. Ваша мова досить складна, а те, що в Червоноармійську говорять суржиком, ускладнювало процес, але я старався. Мені подобається ця мова. Також знайомився і вивчав українську культуру, традиції, їжу.
Я мав можливість спілкуватися зі старшими людьми, бачити як вони працюють, відносяться до життя школах і в клубі англійської мови, я спілкувався з молоддю.
Робота з людьми дала змогу побачити різні аспекти життя в Україні.
– Ти отримав бізнес-освіту, і в Україні твої проекти були пов’язані з цією діяльністю. Що ти можеш сказати про український бізнес?
– Мені здається, в Україні є можливості для ведення бізнесу і мені пощастило зустрітися з цілеспрямованими, амбіційними, зосередженими людьми, котрі вдало реалізовують різні проекти. Але тут тяжко розпочати щось нове – дуже високі кредитні ставки.

– На твою думку, ситуацію можна змінити?
– Я з командою громадського центру працював над програмою мікро-фінансування для підтримки тих, хто хоче розпочати свою справу. Також популярним стає соціальне-підприємництво. Про цю програму можна дізнатись на семінарах бізнес-центру. Крім того, створений ресурсний центр, залучаються мешканці різних країн, котрі бажають допомогти українцям налагодити свій бізнес. Ці проекти виправдовують себе.
– Над чим ще тобі довелось працював в Україні?
– Мені сподобалось працювати з підлітками в клубі англійської мови. Я і Надія Сірик ведемо програму Second STEP (ознайомлення з соціальними навичками) для учнів місцевої школи. А ще я радий, що зміг долучитися до роботи фонду допомоги Марині Пилявській.
– Молодь України чимось відрізняється від американських тинейджерів?
– Українські підлітки дисципліновані, відповідальні, енергійні. Вони зосередженні і цілеспрямовані.
– Бене, а як тобі наша погода? Як зимові холоди?
– Мені подобаються всі пори року в Україні, але особливо літо – так багато сонця і зелені! А зима? Я – з Нью-Мехіко, там також випадає сніг, але не стільки як тут. І мороз мені не сильно дошкуляв.
– Ти вже вибрав подарунки для близьких? Що везтимеш з України?
– Це будуть сувеніри з національною українською символікою, елементи мистецтва, а ще багато цікавих і веселих історій з українського життя.
– Твої рідні розпитують тебе про країну, в якій ти живеш вже два роки?
– Вони не мають уявлення про життя в Україні і її культуру. Щоб не розказав, усе дивує. Особливу цікавість і нерозуміння викликають забобони: поганий знак передавати щось через поріг, не можна свистіти в будинку тощо.
– Чи є в тебе бажання знову відвідати Україну?
– Так, звичайно! У мене є план приїздити щороку. Тут в мене багато друзів, які стали мені родиною.
– Що робитимеш, коли повернешся в США?
– Хочу отримати роботу в місті, яке б надихало. Працювати з людьми, можливо, в якійсь громадській організації. А ще хочеться, щоб робота дозволяла подорожувати.

Розмову вела Оксана Поліщук.
4

Leave a Reply

*